Про нас

_DSC2474

Види можливих послуг:

 —  Моноколірні барельєфи, структурні трафарети;

— Рельєфний розпис (з застосуванням структурних фарб);

— Художня ліпнина під «багатоколірний розпис»;

— Ілюстрації з мультфільмів( можна з окремими об’ємними елементами);
— Розпис стель;

— Розпис скла (вставки в фасади кохонних гарнітурів, шаф купе, кухонні робочі стінки(з зворотньої частини скла), світильники,скло вікон, дверей);

— Розпис вікон з святковою тематикою (новорічна, різдвяна, пасхальна(бутіки-магазани), вітальна(дні народження в офісах чи вдома)…

Етапи виконання замовлення:

1. Консультація по телефону.

2. Виїзд на об’єкт, зустріч з замовником (визначення розмірів, побажань, вибір приблизних деталей майбутньої композиції )

3. Розробка індивідуального ескізу. Затвердження його замовником.

4. Визначення точної ціни і термінів виконання.

5. Реалізація задуму.

                   Що потрібно наперед знати знати нашому замовнику :

1. Стіна під розпис ,орнамент ,петриківку чи іншу оздобу  без рамки може бути пофарбована  фарбою заздалегідь. Нам потрібно знати основу Вашої фарби і все.

2. Об’ємне декорування художніми сумішами потребує чистої нефарбованої стіни.(вирівняна цементною чи гіпсовою шпатлівкою та прогрунтована). Якщо стіна вже пофарбована , об’ємний розпис можливий тільки мінімальний (спец. густими фарбами. чи венеціанкою, які наносяться мастихінами) , тобто до 3-х мм.

3. Всі закінчені роботи можна мити неагресивними рідинами.

4. Гарантійне обслуговування -безвідмовне.

5. При великих замовленнях -гнучкі ціни .

6. Повторне замовлення — мінус 10% від вартості. (Якщо Ваш декор спонукав Ваших друзів стати замовником — Ви отримуєте 10%від вартості ).

 7. Замовлення картини(чи портрету), виконаної олійними фарбами, потрібно робити мін. за 2 тижні. Олійна фарба сохне довго…та-й на виготовлення рамки потрібен час. Отже ,якщо ви хочете зробити комусь подарунок  — враховуйте це. За один день портрет може бути тільки в простому олівці:)))

8. Картини, які є виставлені на сайті на сьогодні — не обов’язково є в наявності. Треба уточнювати  дзвінком.

9. Обладнання, для робіт на висоті — Ваше. З нас — швидкість виконання ).

10. Захист поліетиленовими плівками меблів, дверей, чи підлоги — забезпечують господарі.

Статті:

http://nus.in.ua/novyny-zolochivschyny/2025-nas-poznayomilo-foto-tarasa-falkovskogo.html

Нас познайомило фото Тараса Фалковського

Творчість живе в душі, це поклик, це як повітря – без неї неможливо дихати. І вона певним чином дає силу для життя…
Як тільки людина народжується, в неї вже є свої почуття, чи як би правильніше сказати – сприйняття світу, але бракує художньої школи, яка могла б навчити її виражати себе. Отож і вчиться вона спочатку сприймати, пізнавати світ навколо себе, додаючи йому власних барв, починає творити. Хтось творить словом, хтось пензлем, а хтось ловить неповторні миті об‘єктивом фотокамери… Не так давно в мережі побачила роботу знайомого фотографа Тараса Фалковського, відтворену пензлем талановитої Оксани Бурди (Бодейко), яка зараз проживає у Тернополі.

–  Я народилась у Золочеві і, звичайно, дуже люблю своє рідне місто. Усі спогади дитинства, юнацькі роки – все це Золочів. І малюнки перші, перші враження від кольору… У дитинстві займалась у музичній школі, грала на фортепіано, але вже тоді малювала. Той, хто любить спів – наспівує постійно для себе. Так і в мене з любов’ю до малювання. І навіть вища економічна освіта не погасила цієї любові.

– Що стало поштовхом, чи доречніше  буде сказати, надихнуло Вас стати професійною художницею?
– Поштовхом остаточно зупинитись на цій справі став випадок, коли у дитячому садочку в групі мого сина, після ремонту, потрібно було прикрасити стіни яскравими дитячими малюнками. Я сама зголосилася, щоб здешевити витрати батькам… Звідти і пішли мої перші замовлення. Відтак почала ходити на приватні уроки до художників, інтенсивно використовувала можливість вчитись через  Інтернет. Вчуся і зараз, консультуюсь у викладачів, намагаюсь наздогнати упущене.
– Що Ви вважаєте найбільшим своїм досягненням в якості художника: це картина чи може якась подія? Що є найбільш знаковим для Вашої творчості?
– Напевне, досягненням можна відзначити відчуття, що моя творчість приносить не тільки мені задоволення, а й тому, хто купує мої роботи. Усі нові замовлення настінні, чи продані олійні картини  –  як оплески для співака, як доказ того, що ще комусь таке до душі.
– Де презентуєте свої роботи?
– Роботи час від часу виставляю на виставках різного типу. Їх можна побачити в художніх чи подарункових магазинах Тернополя. Фотографії робіт можна знайти на моєму власному сайті rozpus.te.ua, або в соціальних мережах.
– Що б Ви порадили молодим художникам в плані навчання? Як стати митцем?
– Щоб стати митцем (чи будь-ким іншим) треба, напевне, вміти прислухатись до себе, шукати свої цікавинки і їх брати за зерно, розвивати в собі те, до чого душа лежить. Адже тільки тоді, коли в людини хобі стає роботою, вона годин праці не рахує, може бути здоровою емоційно, відчувати потрібність і віддачу від суспільства, задоволення від своєї праці. Мій син Владік якось сказав: «Мам, тобі так пощастило. Ти сама отримуєш задоволення, а тобі ще й за це платять».
– Кажуть, для того, щоб написати художній, літературний чи музичний твір, митець має віддати багато енергії. Як, в чому Ви черпаєте енергію для своєї творчості?
– Не думаю, що я свою енергію віддаю. Це взаємообмін, насправді. Бо коли, наприклад, закінчуєш ілюстрацію на стіні в дитячій кімнаті, і приходять маленькі чуделечка, дивляться щасливими оченятами і хором кажуть «Ква-а-ас» і «а я коли виросту, також буду так малювати»…, то отримуєш стільки енергії і позитиву… такого справжнього, непідробного. Його не купиш.
– Нас із Вами «познайомило» фото Тараса Фалковського, яке ви перенесли з допомогою свого таланту на полотно.  Ви знайомі з Тарасом? Як виникла думка створення картини?
– Тараса Фалковського знаю ще зі школи, ми однолітки. Я захоплююсь його фотороботами. Тарас дуже талановитий. Побачивши це фото, я не відразу зрозуміла, що це Золочів. Перша думка – Відень? Краків?… Мінімум – Львів. Зараз Золочів дуже гарний і далі оновлюється. Замок – справжня окраса Золочівщини. Дуже тішуся, що і далі ведуться різні роботи в місті. Дуже гарно відреставровано площу біля костелу, вірю, що і площа біля пам‘ятника Маркіяну Шашкевичу невдовзі постане такою ж гарною. Дасть Бог, колись і в нашому замку зробимо виставку тернопільських художників. Вже була така думка, але відклалася, внаслідок цих всіх подій в державі. Багато хто з колег художників, не тільки я, після Майдану зовсім не могли включитися в роботу. У мене більше року не було картин. Зараз оговталась, пішли нові виставки, з’являються нові роботи.

http://doba.te.ua/novyny/emotciyi-koloru-ta-zhyvopysu-vid-ternopolyanky-lyubovi-povoroznyk

Емоції кольору та живопису від тернополянки Любові Поворозник

09 Квітня
16:002016

Перші свої картини тернопільська художниця малювала на стінах в гуртожитку. Тоді вона ще навіть до школи не ходила. Батьки не зважали на пустощі дитини. Раз по раз нові шпалери переклеювались в маленькій кімнаті, як нове полотно для мольберту. Так народжувався талант.

Нині Любов Поворозник професійна молода художниця. Малює здебільшого пейзажі та натюрморти. Були успішні виставки в складі арт-груп «Сновиди» і «Євген Удін і Ко». А колись був навіть невтішний досвід торгівлі своїми творами на Валовій.

— Малювала, мабуть, завжди, скільки себе пам’ятаю… Батьки наклеїли вдома шпалери. Два тижні пройшло, дитина показала своє мистецтво – нові треба клеїти, – поділилася дитячими спогадами художниця.

Далі була художня студія після уроків. Сьомий клас пані Люба називає початком своєї професійної кар’єри.

— Тоді прийшла до нас в школу вчителька дизайну Маліновська Людмила Петрівна. Ця людина від Бога, яка бачила в дітях художній дар. Вона вміла гарно пояснити, легко, доступно, діти її любили. Це вчитель з великої букви, – каже художниця.

Своє натхнення Любов Поворозник черпає від природи. Наснагу до малювання дає музика, хороший настрій, враження від людей.

— Мене майже все надихає до малювання. Я часто ходжу з малим через парк. Парк кожен раз інший в різний час доби. Річка зранку має  сріблястий туман, ввечері він може бути рожевим від заходу сонця. Я роблю фотографії, а потім з них малюю пейзажі Тернополя. Малюю не тільки з фото, на природі роблю етюди, а вже з тих замальовок – картини.  Малюю пейзаж таким, яким не тільки бачу, а й відчуваю. Ця зміна під вечір, цей легенький вітер… Ось-ось день розсіється, впаде темна ніч, так хочеться такі відчуття передати на полотні.

Першим критиком картин пані Любові є її чоловік. Володимир Поворозник – відомий графік в мистецьких колах Тернополя. Як каже художниця живопису, у неї на першому місці колір, емоції кольору, так у Володимир на першому місці – форма, контури і зміст. Фахові суперечки щодо того чи іншого штриха наповнюють живопис ще більшою професійністю та якістю.

Любов Поворозник розповіла, що перші виставки-продажі її картин відбулись на Валовій. Втім, як признається з посмішкою, продавець з неї не вдався.

— Напевне, художники не вміють продавати свої полотна. Я намагалася розповідати людям про емоції в картині, про кольори, а чоловік, якому тоді здавала картини під реалізацію, казав мені: «Люба, я не хочу тебе ображати, але ти не вмієш продавати картини. Ти не те людям говориш».

У Любові Поворозник тепер знову виставка власних мистецьких робіт. Назва виставки: «В очікуванні літа». Її живопис, презентуватиме  арт-кав’ярня «Зернятко», що по тій ж вулиці Валовій. Триватиме виставка від 9 квітня до 7 травня.

https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=9&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwjc_vGJ2Z3MAhVIXCwKHSziCPQQFghNMAg&url=http%3A

http://day.kyiv.ua/uk/news/010716-v-chornogoriyi-vidkrylasya-ekspozyciya-ukrayinskyh-hudozhnykiv

В Чорногорії відкрилася експозиція українських художників

 

1 липня, 2016 — 10:43

В старовинному місті Которна березі Которської затоки Адріатичного моря відкрилася експозиція українських художників, присвячена Чорногорії. В колекцію з майже 2-х десятків робіт увійшли картини відомих митців Івана Драгана, Тетяни Кугай, Любові Поворозник та Марічки Стернічук.

Роботи художників з України об’єднує чорногорська тематика: це пейзажі, натюрморти та зображення історичних пам’яток мальовничої Балканської країни.

Колекція експонується в художньому салоні «Tajne Crne Gore» в Старому місті (Kotor, Starigrad, 513).

На фото: вхід в художній салон: картина «Ранок в Старому місті» (Любов Поворозник)

Котор заснований в часи Римської імперії. Тоді місто було частиною провінції Далматія. У Х столітті Котор входив до Візантійської імперії. З 1395 до 1420 років був незалежною республікою. Між 1420 — 1797 рр. місто належало Венеції. У 1797 році Котор перейшов до Австро-Угорщини. З 1918 р. місто було в складі різних югославських держав і зараз є головних містом общини Котор в Чорногорії.

Котор занесено в перелік культурної спадщини ЮНЕСКО. Місто є одним з провідних центрів круїзного туризму в Середземноморському регіоні.

Джерело: День
http://poglyad.te.ua/blogs/ternopilska-hudozhnytsya-lyubov-povoroznyk-mene-nadyhaye-minlyvist-pryrody.html

Тернопільська художниця Любов Поворозник: «Мене надихає мінливість природи»

povoroznyk-01povoroznyk-02 povoroznyk-03 povoroznyk-04povoroznyk-05

povoroznyk-06Парк «Топільче» — один із моїх улюблених. Може тому, що тут багато закутків, де малолюдно, а то й взагалі безлюдно, тому й здається, що ти десь за містом.

Я прогулялася парком із тернопільською художницею Любов Поворозник. Чому саме з нею? Бо на її роботах багато Тернополя і багато природи міста. Тож порозкидали листя, пробралися до потаємних закутків, порозглядали дерева і поговорили.

— Люблю не головні алеї, а, як каже моя мама, хащі,  — усміхається Любов і ми вирушаємо однією з доріжок. — Мені дуже подобаються місточки, те, що тут багато води. Дуже люблю її малювати, бо вона така різнобарвна — у ній відображаються небо, дерева, місточки… Вона буває і коричневою, і насичено-зеленою, і жовтою. Діти часто малюють блакитну воду, тоді пояснюю, що вони зображають те, що знають, а художник має «відключити» голову та малювати те, що бачить і відчуває.

Зупиняємося біля острівка, де стоїть скульптура Буратіно. Пані Любов ще пам’ятає її в доброму стані, та й парк, каже, колись був доглянутішим і меншим. Згадує, як з батьками та братом часто гуляли тут, а взимку кататися на лижах.

— Я дуже вдячна батькам за те, що вони спонукали мене пробувати себе в усьому — я ходила на різні гуртки, а коли почала малювати і розмальовувала стіни у кімнаті гуртожитку, вони не протестували. Завжди кажу батькам своїх учнів: бачите, що дитина малює – заохочуйте. Не обов’язково, що це стане справою її життя, але дитина буде мати хобі. Хай пробує. Покажіть, що вам важливий результат її праці. А ще мені дуже пощастило зі вчителькою — Людмилою Малиновською. З нею вивчали історію мистецтва, вчилися створювати одяг, іграшки. Пані Любов вирішила мою долю — я знала, що буду займатися чимось творчим, але точно не знала чим — завдяки ній зрозуміла, що хочу бути саме художником. У школі я добре вчилася, але не думала вступати у виш, бо знала, що це майже нереально. Тоді ж такі часи були – зарплати не платили кілька місяців. Думала, піду на фарфоровий завод художником. Коли про ці плани дізналася моя вчителька, провела виховну бесіду з батьками. А потім порадила мені вступити в педагогічний та зробила все, щоби я добре підготувалася. І я таки вступила. Людмила Петрівна вчасно дала мені копняка.

Моя співрозмовниця сміється, пригадуючи все це. Нині вона вже знаний художник, не так давно в обласному художньому музеї представили її спільну з чоловіком Володимиром виставку. Але пані Любов, як і на відкритті, так і тепер каже, що ще шукає себе, опановує нові техніки.

— Коли пробуєш щось нове, тоді змінюєшся та ростеш. Так, можна досягти рівня, коли твої роботи будуть однаковими, їх добре купуватимуть. Проте, коли перестаєш творити, робота стає просто ремісництвом — такі полотна не мають творчої енергії, емоцій, вони бездушні, не дихають. Вони гарні, але… є живі квіти, а є штучні — ось і різниця.

Йдемо між двома озерцями. Перед нами проходять качки. Трохи незграбні та дуже милі.

— Щоразу в одному й тому ж місці можна побачити щось інше. Та й парк міняється. Річка міліє, заболочується, виростають дерева… Деякі місця стоять у мене перед очима саме в той момент, коли малювала їх. На одній роботі це деревце ще маленьке, а за два роки воно змінилося до невпізнання, так само, як цей куточок. Мене надихає мінливість природи.

Запитую Любов Поворозник, що для неї головне у творчості.

— Кажуть, що змалювати з природи – це просто робота, в ній немає ніякої творчості. Я не згідна з цим. Кожен художник намалює той самий листочок по-своєму, вкладе у роботу свій посил і настрій. Кожен твір мистецтва заставляє задуматися та переосмислити побачене. Для мене найголовніше — передати настрій, відчуття, емоції. І головний інструмент тут кольори. Мені дуже подобається гратися ними — працювати над нюансами барв, те, як вони переходять одна в одну. Думаю, саме ця різноманітність кольору робить картину живою та правдивою. І, мабуть, це відчувають. Мені було дуже приємно, коли після виставки підійшли знайомі та дякували за те, що відійшли від повсякденних проблем, побувавши серед робіт.

Я кажу, що, мабуть, одне з пояснень такої терапевтичної дії в тому, що люди, поспішаючи та закцентувавшись на своїх проблемах, просто «сліпнуть» — не бачать ні нового, ні того, що навколо них повсякчас. А ось розглядаючи картини, ніби поринають в той інший світ, який забули.

Йдемо далі понад Серетом, однією з багатьох алейок, Любов розповідає про ще одні улюблені місця — там, де річка виходить біля базару: багато повалених дерев, очерету, майже дикі болота. Але попереджає: самій туди ліпше не ходити. Тим часом я вже трохи мерзну та нарікаю на погоду. Але є в цього холоду виправдання — різноманіття кольорів та відтінків.

— Думаю, ми любимо кожен день осені, бо знаємо, що це ненадовго, а потім буде довга сіра зима. Тому хочеться «наїстися» тої різнобарвності.

Хоча вже за кілька секунд дізнаюся про те, що різнобарвність навіть там, де я бачу просто сірий стовбур. Ми підходимо до дерева. І Любов показує на лишай — він тепло-жовтий, а потім звертає увагу на потемнілий коричний стовбур, на тріщинки кори, місце, де колись була гілка… І власне, я починаю бачити скільки кольорів, відтінків сховані в тому, що я кілька секунд назвала просто сірим.

Тому прощаючись із Любов Поворозник радію, бо навчилася бачити трохи більше, зазирнула трохи глибше. І осінь вже не видається такою холодною, а погода прикрою — навколо ж стільки краси.

Анна Золотнюк.

Ілюстрації: картини Любов Поворозник.

Фото Анни Золотнюк.

Буковина зустріла юних і дорослих художників з Тернопільщини (фоторепортаж)